Рита з Дмитром одружилися та переїхали до матері Дмитра. Весілля було скромним. Вирішили накопичені гроші витратити на щось інше, а не на житло. До цього вони жили окремо – Дмитро з матір’ю, а Рита у гуртожитку. Жили вони окремо, і свекруха була проти. Вона взяла відпустку і поїхала до своєї сестри Катерини до села. Вона часто там відпочивала. Сестра жила сама. Діти дзвонили рідко. Подзвонили б, а раптом матері допомога знадобиться. У них справи, чи бачите, і свої турботи… Катерина на них обра жалася. Адже можна ж рідній матері зателефонувати? А просити вони нічого не збиралася.
Де сама зробить, де сусіда попросить, а іноді й племінник із сестрою приїжджали. Вона була дуже самотня. Минули роки. Дмитро з Ритою квартиру купили. Тітку не забули, часто приїжджали. Допомагали по господарству. Дітей своїх привозили. Іноді їхні діти все літо із бабусями проводили. Дві бабусі: Катя та Ліда, були вже на пенсії. Своїх онуків Катерина так і не дочекалася. Молодший мав сина, але не рідного. А старшому все було ніколи, у нього була кар’єра на першому місці. Ось такі діти.
Мати провідати ніколи, дітей народити теж. Незабаром сестрі стало дуже погано, і вона не могла нормально рухатися. Потрібно було пройти різні процедури. Грошей не вистачало. Путівку до санаторію сплатили Дмитро з Ритою. Вони відправили двох сестер. Та й веселіше їм разом буде. Катерини не стало за чотири роки. Сини приїхали до села на поминки. -Добре, що хоч зараз приїхали, – шепотіли сусіди. – Маму хоч в останній шлях провели. Сини поїхали. Навіть виправдовуватися не стали. Ліда переїхала до будинку сестри. Усі жили дружно, тільки Катерини не вистачало.