Приїхав Федя до села, батька провідати. Тільки-но поріг будинку переступив, як батько одразу підійшов із запитанням: — Ну де вона? — Хто де? Хто вона? — Не будуй із себе дурника. Сам же сказав, наступного разу з дружиною приїдеш, а до того ще казав, що довго не будеш один жити, після розлучення з колишньою. — Ну, не зміг гідну кандидатку знайти, от і не одружився.
— У сенсі не зміг? — Ну от так. У наш час дівчатам потрібні лише багаті хлопці, щоб свій бізнес був, й усе таке. А я хлопець простий. Мені всі ці багатства даремно не здалися. — Неправильно я тебе виховав, Федю. Шкода не можна робити як раніше. — А що раніше? — Ну, раніше могли, так би мовити, мовляв, хто перша в цей будинок зайде, на тій й одружишся. — Зважаючи на те, що ти сказав, ви раніше в казці жили. Не може такого бути в реальності. — Ну не могло, а було… Раптом, як у найкращих казках,
біля порога з’явилася дівчина років 30 – гарна така, з яскравими синіми очима та з чорними косами. Ззаду її показалася тітка Олена, сусідка батька Федора, і пояснила, що в них удома ремонт, а до них у гості племінниця приїшла, а тут вона згадала, що в хаті Федора якраз зайві ліжка є. До того ще додала, що племінниця з того ж міста, що й Федя та ще й незаміжня. Після цих слів Федя і старий переглянулись і посміялися від душі.