Коли я сиділа в деkреті з дитиною і працював тільки чоловік, на моє прохання про допомогу хоча б з дитиною він відповідав: – Я, взагалі-то на роботі не байдики б ‘ю. Працюю, щоб тебе з дитиною утримувати. Тож дай мені відпочити. Нашому малюку вже чотири роки. Я працюю. А ось чоловік півроку як сидить удома. Він думав, що підвищать його, але призначили іншого. Ось він обpазився і звільнився. – Після того, як вони nлюнули мені в душу, я не можу працювати у цьому колективі. Із цим начальством! – сказав він.
Гаразд. Я сподівалася, що він упродовж місяця знайде собі нову роботу. Він шукав. Надсилав свої резюме, відвідував співбесіди. Але відповідних йому вакансій не було. А аби яку роботу йти він не хотів. При цьому нічого вдома не робив. Навіть з дитиною, що прихворіла, не міг посидіти. Дзвонив щогодини. Істерив з будь-якого приводу. – Ти за ним три роки доглядала. Знаєш, що та як робити. А я не знаю. Боюся нашкодити. Довелося мені брати лікарняний та сидіти з дитиною. Гаразд із дитиною. Але навіть по дому він нічого не робив.
Ні тобі посуд помити, ні тобі прибратися. На моє обурення у нього одна відповідь – “Не встиг”. Це чим він був зайнятий? Не зрозуміло. – Мені набридли твої пошуки “роботи мрії”! Влаштовуйся куди завгодно. Хоч вантажником! – Зажадала я від нього. – Знущаєшся?! Я, з університетською освітою та досвідом роботи керівником, та вантажником?! – Ось і йди керувати вантажниками, якщо тебе візьмуть! Або кудись в інше місце! – Вибухнула я.
Чоловік пішов до матері. Та прибігла розбиратися. – Твій чоловік тебе три роки утримував, а ти й року не витримала! – Почала вона. – Я три роки його обмивала, готувала, з дитиною сиділа! А він за півроку пальцем об палець не вдарив! Навіщо мені його утримувати?! – перервала я свекруху. Не хочу розл учення, але що далі він сидить у мами, то менше шансів на його повернення.