Поїхавши відвідати маму, Марина на півдорозі згадала, що забула вдома подарунок. Довелося повернутись. Увійшла до квартири, а там чоловік та найкраща подруга сидять за столом з ігристим та коробкою цукерок. Ігор з Вікою ошелешено дивилися на неї. – На честь чого сабантуй? – Запитала Марина. – Я до тебе прийшла, не знала, що тебе вдома немає, – пролепетала Віка. – Так. Не пропадати ж добру. Ось ми і… – розвів руками Ігор. – Ну і добре, що так сталося. Бо я вже не знала, як тобі сказати про розлу чення. – Серйозно? – Здивувалася Віка.
– Звичайно. А ти подруга, якби раніше сказала про ваші почуття, то давно вже була б із ним. – Ти покохала іншого? – захвилювався чоловік. – Неважливо. А важливо те, що ти будеш щасливий після розлу чення. – Як вдало все склалося. А ти хотів приховати наші стосунки, – сказала Віка Ігореві. – Замовчи, дурепа! Я не хочу йти від Марини. З тобою у мене тільки шашні! – Але ж ти говорив про кохання?! – Віка, не хвилюйся. Раз він сказав, що любить, так воно і є, — втрутилася у суперечку коханців Марина. – Не сватай мені її! – обу рився чоловік. – Вона мені потрібна, як собаці п’ята лапа!
– Ну ти й сво лота! – верещала Віка. – Ой, теж мені знайшлася свята! У найкращої подруги чоловіка відвела! – парував Ігор. – Тихіше тихіше. У вас усе життя попереду. Ще багато разів і посва ритеся, і помиритеся. А мені треба до мами їхати. Щоб до мого повернення вас не було в цій квартирі. – Сказавши це, Марина взяла подарунок матері і вийшла з квартири. “Який гусак! Року з весілля не минуло, а вже завів kоханку. Слава Богу дітей у нас немає…” Наступного дня Марина в РАГС- і написала заяву про розлу чення.