5 років тому я вийшла заміж за Олега, з яким познайомилася на другому курсі інституту . Ми обидва працювали на півставки, але переважно покладалися на батьків у плані фінансової підтримки, включаючи великі витрати та побутові потреби. Мої батьки, стабільніші у фінансовому плані завдяки успішному зерновому бізнесу, надавали нам значну підтримку, включаючи нашу квартиру у місті з високими цінами на нерухомість.
Без їхньої допомоги нам знадобилися б десятиліття, щоб дозволити собі таке житло. У нас народилося двоє дітей, і я нещодавно повернулася на роботу із декретної відпустки. Наше життя було простим, але комфортним, багато в чому завдяки щедрості моїх батьків. Якось, коли я готувала, мені зателефонувала мама і радісно повідомила, що вони з батьком їдуть до санаторію поправляти здоров’я. Я ввімкнула гучний зв’язок, обговорюючи їхні плани та радячи, що потрібно зібрати у поїздку. Олег підслухав цю розмову та відреагував вкрай негативно.
Замість того, щоб поділити мою радість, він висловив злість і образу на те, що мої батьки витрачають свої гроші на себе, а не на нас та онуків. Його реакція була настільки бурхливою, що він закрився в кімнаті, помітно засмутившись через те, що мої батьки вирішили витратити свої гроші, зароблені важкою працею, на особисті насолоди.
Цей інцидент показав Олега з того боку, з якого я його раніше не бачила. Його поведінка викликала в мене огиду: я ніби бачила незнайому людину. Тепер я розгублена і не знаю, як бути далі. Він збудував стіну образи та невдоволення, яка здається непробивною. Я не можу уявити подальше життя з людиною, яка не визнає за моїми батьками права витрачати на себе власні гроші. Чому він так сильно змінився і взагалі: чи має право рахувати гроші моїх батьків?