Нам з чоловіком п’ятдесят п’ять років. Ми дітей виростили, вони по світу роз’їхалися. Дочка у Франції, син теж. Ми вирішили жити в своє задоволення. Ми з чоловіком досі працюємо, півроку тому придбали дачу в одному селищі міського типу. Ми давно мріяли про власну дачу. Ми там трохи влаштувалися спочатку, але на все літо залишитися не змогли, були змушені повернутися в місто, бо чоловік захворів, йому потрібно було трохи відлежатися в ліkарні.
На дачу ми приїхали тільки на наступне літо. Цього разу ми збиралися зайнятися городом. На дачі нас чекав сюрприз. Хтось взяв і засадив нам половину ділянки всякими корисними садовими культурами. Ми не знали як до цього ставитися. Тут прийшла сусідка і все пояснила. – Ви ж міські, нічого не знаєте про город. До того ж земля у вас невикористана лежала, так ось краще буде.
Але ви не чіпайте мої овочі. Я цілий рік їх вирощувала. Ми з чоловіком здивовано переглянусь. Ми були в жа ху від її самоуправства і на хабства. Вона просто експлуатувала чуже майно. Я відповіла їй досить грубо: – Цього року чіпати не будемо, але, якщо таке ще раз повториться, зовсім нічого не обіцяю! Ми не для того куnили ділянку, щоб ви її використовували. Жінка фиркнула, назвала нас “жадібними” і пішла.