Семен називав свою дружину Ганну “Малюк”, а вона його “Карлсончик, дорогий”. Це напевно не викликало б посмішки, якщо б не їх габарити. Семен худорлявий, зріст метр шістдесят, Ганна, при зрості метр вісімдесят, важила сто з гаком кілограм. Але ті, хто знав історію їхнього знайомства, якщо і посміхалися, то ласкаво. Розуміюче… Семен жив один, на останньому поверсі висотного будинку. Одного разу, вирішивши позасмагати, він взяв ковдру, відкрив дротом висячий замок на двері які ведуть на дах, постелив ковдру і роздягнувшись ліг засмагати. Непомітно для себе заснув. Прокинувся від відчуття присутності поряд сторонньої людини.
Озирнувся, а там, в купальнику, на своєі ковдрі лежить велика жінка. – Ви що тут робите? – запитав він. – Те ж, що і ви. Засмагаю. – Спокійно відповіла вона… – А ось Карлсон з Малюком. Попалися! – пролунав раптом ззаду голос. Чоловік і жінка розвернулися і побачили nоліцейського. – Забираємо дрібнички і слідуємо за мною! У відділення! – Ти чого, командир. Ми ж законів не порушували. – Порушували, порушували. – Суворим голосом сказав nоліцейський. – Табличка на дверях висить: “Стороннім вхід заборонено!”. Чи скажете, що читати не вмієте?! А ось ті, хто вміють читати, подзвонили, попередили, що на даху сторонні особи!
– Та ми живемо в цьому будинку! – одночасно вигукнули Ганна і Семен. – І що? Це вам не дає право порушувати закон! – Шановний, у вас діти є? – запитала Ганна. – Є. А що? – здивувався поліцейський. – Ось і у нас є. І ми втекли від них. – Так ви подружя? – Ну так, – відповіла Ганна. А Семен кивнув підтверджуючи. – Ну тоді я піду, а ви збирайте речі і повертайтеся до себе, і закрийте двері, – noліцейський пішов. – Ну, чоловіче, як тебе звати-величати? – Семен мене звуть. А тепер і Карлсон, – посміхнувся чоловік. – А я, виходить, Малюк, – розсміялася жінка. – Ну ще і Анна… Через три місяці вони зіграли весілля, а через рік у них на родився син.