З чоловіком ми розлу чилися після 27 років шлюбу. Діти подорослішали. Нас більше нічого не об’єднувало, і ми з ним тихо мирно розійшлися. Він залишив мені квартиру, а сам переїхав в однушку батьків. Я вирішила зайнятися собою. Фітнес, латиноамериканські танці, масажисти, візажисти… Через рік сама собі подобалася. Захотілося сподобатися комусь ще. Три роки шукала. Придивлялася, ходила на побачення… Одного разу познайомилася з Робертом. Мені імпонувало його залицяння: театр, опера, букет на побачення… Ідеал, а не чоловік. Ми зустрічалися на моїй території. Роберт наполягав на реєстрації шлюбу і проживанні в його будинку, за містом.
Для нього і перше і друге було принципово. Розписалися і стали жити у нього. … — Коханий, мені ж звідси далеко їхати до роботи, — я спробувала умовити його жити у мене. — Навіть не починай, — відрізав мій новий чоловік. — Будемо жити тут, а твою квартиру здавати. Грошей за оренду більш ніж достатньо, щоб покрити транспортні витрати… — О мій коханий чоловік, настав час купувати мені осінню курточку і кросівки. — Я звичайно могла сама собі купити, але хотіла, щоб він зробив мені подарунок. — Осінь промчить — не помітиш. Краще відразу пуховик і чоботи купити. Осінь, зима, початок весни в них проходиш.
А коли квартиру здаси, і грошей побільше буде, тоді і курточку, і кросівки купимо… Я помаленьку стала підозрювати, що мій новоспечений чоловік натуральний ж мот. … — Коханий, підемо сьогодні в ресторан — — запропонувала в суботу. — Там такі ціни, що краще поїсти вдома — — відповів він… Терпіння моє увірвалося, коли стало холоднішати. З метою економії будинок опалювався чисто символічно. Температура в будинку вище 15 градусів за Цельсієм не піднімалася. В результаті я засту дилася. Я повернулася в свою квартиру. Завтра піду розлу чатися. Краще вже я буду жити одна, ніж з чоловіком — жмо том.