Чоловік, лежачи, стур бовано розглядав нас. — Папулю, невже ти зовсім не впізнаєш мене? — тихо спитала дочка. — Не впізнаю, дівчинко… Аня заnлакала та обійняла маму. Ліkар, який увійшов з ними до ліkарняної палати, попросив вийти в коридор. — Йому потрібно відпочити. Тільки-но прийшов до тями, почав він. — Не варто дивуватися, що він забув вас. Таке трапляється. Ми сподіваємося, що згодом пам’ять повернеться до нього.Добре, що це єдиний наслідок трав ми. В іншому з його здоров’ям все в межах норми. Вдома робіть те, що він любив до ава рії.
Готуйте те, що він вважав за краще, включайте музику та телепрограми, які любив, дотримуйтесь звичного Юрія режиму дня. Потрібен час. Ми зробили все, що залежить від нас… Юру виписали за три тижні. Він все ще не впізнавав ні Ольги, ні дітей. Вдома на вечерю дружина приготувала улюблене їм харчо. Чоловік трохи повіз ложкою по тарілці і відсунув її. — Не хочу їсти… Аня, зі сльо зами на віях, дивилася на тата, а Юра байдуже розглядав навколишні предмети. Встав, пішов по квартирі, вивчаючи її. Дружина показала відділення з його речами у шафі. Той кивнув, мовляв, зрозумів. Потім, пославшись на те, що втомився, ліг на ліжко.
Через два тижні в поведінці Юри нічого не змінилося. Ольга попросилася на роботі у відпустку, щоби мати більше часу на догляд за чоловіком. Сподіваючись хоч якийсь відгук його спогадів. Але поки що безрезультатно. Для Юрія вона з дітьми залишалася чужими людьми. Ще через пару тижнів Юрій прямо запитав дружину: — Жінка, скажіть прямо, що Ви від мене хочете? Ольга почала nлакати, а він з інтонаціями робота в голосі продовжив: — Заспокойтесь, будь ласка. Я справді знати не знаю ні Вас, ні ваших дітей. Потім він одягнув куртку і пішов до вхідних дверей. Дружина стала на його шляху: — Тобі нікуди йти. Тут твоя хата. Юрій відштовхнув її убік і пішов…