Ось і наближалося моє 60-річчя. Я вирішила, що настав час відзначити його якось особливо, оскільки раніше я ніколи не влаштовувала великих свят на свої дні народження. У голові виникла ідея — влаштувати урочистість у ресторані, з шикарною вечерею, живою музикою, та запросити всіх друзів та близьких. Того вечора ми з чоловіком сиділи у вітальні, і я вирішила поділитися своїми планами: “Любий, я думала відсвяткувати своє 60-річчя в ресторані. Хочу, щоб це був особливий день для нас з тобою і для всіх наших друзів.
” Чоловік на мить завмер, а потім сказав щось, що враз ошелешило мене: “А який сенс відзначати твій день народження так пишно, якщо ти все одно старієш? У цьому немає нічого, що варто було б відзначати.” Ці слова глибоко зачепили мене. Я подивилася на нього, відчуваючи, як у грудях стискається від образи та розчарування. “Старіння – це ж не кінець життя, а його продовження. Кожен рік життя – це ще один рік історій, уроків і перемог. Чому б не відзначити все це?” Він мовчав, мабуть, розуміючи, що його слова були не доречні.
“Любий, я хочу відзначити цей день, щоб відсвяткувати життя, наше спільне життя. Це буде свято не старості, а мудрості, любові та дружби”, – продовжувала я. Чоловік здавався задумливим, і після невеликої паузи вибачився: “Пробач, я був не правий. Звичайно, давай відсвяткуємо. Це буде чудово.” Ми так і вчинили. День народження пройшов чудово — з теплом, сміхом і в оточенні людей, які цінували кожну хвилину цього життя, так само, як і ми. Цей день нагадав мені, що кожний рік життя — це причина для гордості та радості, незалежно від кількості років.