Ще коли я тільки почав зустрічатися з моєю нинішньою дружиною, у мене була якась параноя, пов’язана з тим, що мені завжди здавалося, що вона зі мною зустрічається заради забав, мовляв, вона так зло хоче пожартувати з мене, і, напевно, відправляє наші листування подругам і сміється з ними. Я з нею самої з цього приводу одного разу поговорив, але це було не так, вона все заперечувала, і довела мені, що вона мене любить щиро. Однак у мене все ще було таке почуття, що я просто її не заслужив, адже вона була набагато красивішою і кращою за мене у всьому.
Я завжди був звичайнісіньким, непоказним хлопцем, який нічого не досяг і нічого з себе не представляє. З того часу минуло багато років, ми з нею весь цей час були разом, любили один одного, і подорослішали разом, але мені все одно здається, що мені до неї далеко, що вона заслужила хлопця краще. Це був досить тяжкий стан, адже почуття, що моя дружина мені зраджує, поки я на роботі мене ніяк не залишало. Плюс, останнім часом вона раз на тиждень почала ходити кудись суботним ранком. Куди їй у такий час треба – я не розумів, і всі відповіді на це запитання лізли мені в мою голову, і все ж, одного дня я не витримав і поїхав за нею, коли вона одягнулася і вийшла.
Дружина тоді поїхала до ліkарні. Увійшовши за нею в одну палату, я побачив, як вона говорила з лікарем. “Невже це її коханець?” – подумав я, ось тільки тут вона мене помітила, підвелася з місця, схопила мене за плечі, притиснула до стіни і сказала, що я зіпсував їй сюрприз. А сюрприз був у вигляді нашої дитини під її серцем.