Безперервні прохання свекрухи переїхати ближче до її села змінилися на нову вимогу: вона хотіла, щоб ми купили їй квартиру поряд з нашим міським будинком. Незважаючи на те, що грошей від продажу її сільського будинку не вистачало, вона запропонувала взяти іпотечний кредит, щоб покрити витрати. Ми з чоловіком, міські жителі та випускники університетів, роками накопичували гроші і багато працювали, щоб придбати власну квартиру. Думка про те, щоб вплутатися в ще одну іпотеку для свекрухи,
особливо коли ми чекали на другу дитину, була непосильною. Незважаючи на те, що ми намагалися підтримувати добрі стосунки, щотижня відвідуючи її та приймаючи в нашому міському будинку, її пропозиція здалася мені необачною. Вона мала гідне життя в селі з її роботою на фермі та садом, в той час як ми дорожили своїм міським способом життя, кар’єрою та маленькою сім’єю, яку ми створювали. Ідея взяти іпотечний кредит на квартиру для неї, використовуючи кошти від продажу її сільської нерухомості для початкового внеску, загрожувала нам фінансовими ризиками. У той час як вона розглядала це як інвестицію в майбутнє свого сина, ми передбачали, що це буде потенційним фінансовим тягарем,
що ставить під загрозу стабільність і благополуччя нашої зростаючої родини. У результаті недоцільність рішення та наше прагнення фінансової безпеки, особливо з урахуванням того, що на підході ще одна дитина, змусили нас відмовитися від її пропозиції, віддавши перевагу потребам та стабільності нашої власної родини. Знаю, що багато хто засудить нас, але хіба ми, як батьки, не повинні ставити комфорт своїх дітей у пріоритет? Ви б вчинили інакше, якби були на нашому місці?