Ближче до вечора Ірині принесли дитину. Він був в декількох пелюшках, підгузниках і, щоб розповити його, після того, як лікарі залишили їх наодинці, пішло кілька хвилин. Ірина акуратно тягнула за кінчики пелюшок, боячись доставити малюкові неприємні відчуття. Нарешті, побачила його крихітне рожеве тільце. Чомусь вона очікувала, що син буде більше … він мирно спав. Ірина погладила його по животу і розчепіреним з підгузника ніжкам. Потім, закривши очі, нахилилася над ним і вдихнула його запах. Вона так мріяла про цей момент, коли дізнається запах сина — і він відразу стане рідним. Але цього не сталося.
Дитина пахла не так, як уявляла Ірина. Вона відразу зрозуміла, що дитина чужа, що вона — прийомна мама. Захотілося піти і не повертатися в палату. Ірина взяла себе в руки і подумала, що малюкові потрібна допомога і турбота, що вона довгих два роки чекала, коли зможе взяти малюка в свою сім’ю. В думках було все, крім відчуття материнства. Ліkарняна палата здалася незатишною і холодною. Ірина швидко закутала малюка в пелюшки і покликала медсестру. Чергова принесла пляшку з молоком, а хлопчик на руках прокинувся і подивився на них, ще не вміючи зосереджувати погляд на чомусь конкретно.
Проте, запах молока спонукав його взяти соску в рот і жадібно зачмокав, спустошуючи пляшечку. Ірина робила над собою зусилля, щоб не передати малюка медсестрі і не піти. А синочок, наситившись, раптом заснув, не випускаючи соску з ротика. Медсестра обережно витягла соску і пішла, порадивши Ірині потримати дитину якийсь час вертикально.Коли Ірина притиснула до себе маленьке тільце, з пелюшки вислизнула ручка і сповзла їй на плече. Вона була дуже ніжною і теплою. Від неї почало йти тепло, а почуття страху і незадоволеності зникло. Вона стала мамою, а на руках, мирно сопучи, дрімав її син …