На фірмі у Макса було прийнято зарплату видавати готівкою. Отримавши свій конверт, і переклавши гроші в гаманець, чоловік після закінчення робочого дня попрямував до квіткового кіоску, щоб купити квіти дружині. Там він виявив, що гаманця немає. Втратив. Повернувся до офісу, пильно дивлячись під ноги, сподіваючись знайти портмоне. Не знайшов. Тричі пройшов туди та назад. Марно. Гаманець ніде не знайшов. Стомлений, сів у парку на лаву. На другий кінець лави присів бо мж. Подивився на хлопця і за участю спитав: – У вас якесь лихо? Сам від себе такого не чекаючи, Макс розповів про своє нещастя.
Хіба це rоре? Оглянь себе, потім глянь на мене. Відразу зрозумієш, що ти щаслива людина, – сказав чоловік, м’яко посміхнувшись. Макс так і вчинив. І справді трохи заспокоївся. Бажаючи віддячити незнайомцю, запропонував тому поїсти шаурми, в кишені Макс мав певну готівку. Вони сиділи в парку, їли шаурму, розмовляли про життя, а вже прощаючись бо мж поплескав Макса по плечу і сказав: – Дякую за частування, друже. Не переймайся. Все налагодиться. Та пішов. Макс посидів ще трохи і подався додому. Дружина Макса, дізнавшись про втрату грошей, втішила його. Заспокоїла.
Вони добре провели вихідні. Дружина навкруги вивернулася, але зробила все, щоб Макс забув про своє rоре. У понеділок вранці на прохідній його гальмував охоронець. – Тут тобі гаманець передали. Гаманець був його. Той самий. Втрачений. Але мокрий та брудний. Проте все: і картки, і документи, і навіть уся його зарплата була дома. – А хто його приніс? – Запитав Макс. – Бом ж якийсь, – відповів охоронець. Макс попросив показати йому запис із відеокамер. На відео він дізнався про свого знайомця, з ким їв шаурму в парку. Попросив зробити фото. Довго ходив, показував фотографію бо мжам, шукав. Але, дивовижна річ, ніхто й ніколи його не бачив.