Мені вже 30 років. Останнім часом я став гостро відчувати, що не вистачає мені сім’ї, гарної жінки поряд, затишку в хаті. Вже чотири роки я живу як неодружений. Останні стосунки у мене тривали майже сім років, все йшло до весілля, але Алла зрадила мене. Розрив був дуже болючим для мене. Насамперед, похитнулася моя довіра по відношенню до прекрасної статі, і я почав уникати жінок. Але я оговтався згодом.
Та й батьки часто казали, що вже хочуть онуків. Я в них єдиний син, тож відчуваю у цьому сенсі відповідальність і перед ними. Я вирішив придивитися до жінок на роботі. Мені сподобалася Ірина. Вона давно виявляла до мене ознаки уваги, але я не відповідав. Іра симпатична брюнетка двадцяти п’яти років, досить начитана, з нею приємно розмовляти. Я запросив її на побачення, так розпочався наш роман.
За місяць ми почали жити разом. Іра мене в усьому влаштовувала. Вона чудова господиня, ми з нею спільну мову легко знаходили. Тільки я бачив, що її дратує, що часто їду до батьків у село. Хоча я їй сто разів пояснював, що їм потрібна допомога. А потім вона прямо заявила: -Ти повинен вибрати: я чи твої батьки! І тоді я зрозумів, що нам не по дорозі, адже батьки для мене дорожчі за будь-яку жінку.