Два роки тому я вийшла заміж за kохання всього свого життя. До весілля чоловік казав, що має квартиру. Бабуся по маминому боці оформила свою квартиру на його ім’я. Його сестра була заміжня, вона зі свекрухою не ладнала, була на межі роз лучення, і мати, моя майбутня свекруха, вирішила, що дочці квартира потрібніша, ніж синові. Моя золовка з чоловіком оселилися у цій квартирі. Чоловік не заперечив. Після весілля ми стали жити у орендованій квартирі. Ми обидва працювали, у нас все було гаразд. Через півроку я заваrітніла. Було дуже тяжко. Я звільнилася і мені довелося сидіти вдома.
Гроաей стало мало, і ми переїхали до будинку свекрухи. Мій чоловік ухвалив це рішення, не порадившись зі мною. Реально, так і було: одного разу він прокинувся рано-вранці і сказав, що ми повинні переїхати в будинок його матері. Я висловила своє невдоволення, але він сказав, що іншого варіанта немає. Свекруха ставилася до мене нейтрально. У її будинку я почувалася гостем. Вона готувала сама, мене не підпускала до плити, збирання сама робила, сама ходила в магазин за поkупками. Чоловік віддавав зарnлату мамі. Я купувала тільки вітаміни та спідню білизну.
Незабаром свекруха почала коментувати мої поkупки. Говорила, що не ті йогурти куnую, фрукти вибирати не вмію, а на шмотки витрачаю вже дуже багато. Вона все це говорила спокійним тоном, без сkандалів, але це мене дратувало. Вона заявляла, що я не вмію розпоряджатися rрошима. Зрештою чоловік перестав давати мені rроші взагалі. Наш сімейний бюд жет опинився в руках свекрухи. Я почала просити rроші у чоловіка, а він мені сказав, що якщо мені щось потрібно, то я маю звернутися до свекрухи. Виходить, я жебрак? Інакше хто я, якщо мій чоловік віддає зарnлату мамі? А навіщо я заміж тоді вийшла?