Вранці я їхав до інституту. Після вихідних, проведених із друзями, я дрімав майже всю дорогу. В автобусі було мало народу, бо дуже рано. Навпроти села дівчина з малюком. Я її дуже добре запам’ятав, бо ще подумав, куди вона так рано їде з малюком. Але потім я знову задрімав. Маля постійно плакало, а люди незадоволені його плачем, бурчали. Потім малюк притих, і я тільки був цьому радий. Всі схоже в автобусі теж зраділи цьому. Зрештою хоч зможу заснути. Не знаю, як довго я спав, але коли розплющив очі, то побачив, що переді мною сидить тільки малюк, а мами немає. Я підвівся і почав очима шукати дівчину, але її вже не було в автобусі. Я почав питати в інших, але, схоже, ніхто не помітив, як дівчина вийшла з автобуса.
Водій зупинився і всі пасажири нависли над малюком. Малюк був акуратно одягнений, на вигляд йому і не було годика. Поруч із малюком ми знайшли записку: «Пробач, Андрюшко, сподіваюся, ти потрапиш у хорошу родину. У тебе зі мною нема майбутнього. Вибач, синку». Усім стало ясно, що малюка не забули, а просто покинули. Так навіть кошенят не кидають. Але не мені когось судити. Водій зателефонував до поліції, а пасажирів попросив зайняти свої місця та дочекатися приїзду поl іції. Хтось почав бурчати, що він спізнюється на роботу, але старша жінка за нас усіх швидко його заткнула. Нарешті приїхала пол iція, ціле вбрання.
Почали всіх допитувати, ставити купу запитань та все записувати. Було таке враження, що це ніколи не скінчиться. Коли нарешті всіх допитали, я не стримався і поцікавився, що буде з малюком. Молода співробітниця сказала, що спочатку його відведуть до ліk арні, а потім до будинку малюка, доки спробують знайти його матір. Але мати, швидше за все, напише відмовну. Нас відпустили, водій завів автобус, і ми поїхали далі, кожний у своїх справах. Але всю дорогу не було спокою, всі обговорювали те, що сталося.
Але мене мучило лише одне запитання: «Що ж буде з Андрійком?» Минуло кілька тижнів, але малюк мене не відпускав. Я вирішив знайти його та поцікавитися його подальшою долею. Це було нелегко, мені довелося перевірити усі ліk арні. Нарешті, в одній лі kарні мені сказали, в який притулок відправили малюка. На вихідні я вирушив туди. На щастя, малюка там не було. А чому на щастя? Бо його одразу ж уs иновили. Завідувачка сказала, що дитині дуже пощастило, її вs иновила молода пара. Це велике везіння, що його так швидко всиновили.